Сторонні тіла в організмі та їх видалення

Матеріали / Сторонні тіла в організмі та їх видалення

Сторінка 4

Клінічні прояви перебування в тка­нинах чи порожнинах сторонніх тіл залежать від структури та локалізації тіл, їх величини, форми та характеру тих ускладнень, які вони зумовлю­ють. Це можуть бути абсцес поверх­невих тканин, абсцес легень, асфік­сія, порушення ковтання, непро­хідність кишечнику, перитоніт, медіастиніт, порушення діяльності серця, фістули та наявність навколо них гіпергрануляцій тощо.

Діагностика сторонніх тіл здійс­нюється на підставі даних анамнезу, результатів фізичного огляду ділянки проникнення в тканини стороннього тіла, пальпації поверхневих тканин та органів. Металеві, кам'яні, кісткові, деякі скляні (рентгеноконтрастні) сто­ронні тіла виявляють за допомогою рент­генографії у двох проекціях. Важливу роль у діагностиці тіл, що мають зовнішній гнійний хід, відіграє фісту­лографія (введення рентгеноконтраст­ної речовини в уражений орган з по­дальшим виконанням знімка). Для діаг­ностики сторонніх тіл дихальних шляхів, стравоходу, шлунка, прямої кишки, сечового міхура та інших по­рожнистих органів високоефективним є ендоскопічне дослідження — брон-хо- та езофаго- , гастро-, ректорома-но- та цистоскопія. Великого поширен­ня в діагностиці сторонніх тіл порож­нини та паренхіматозних органів на­були ультразвукове дослідження та комп'ютерна томографія. Лапароско-пія та торакоскопія мають значення лише в разі ускладнень, спричинених сторонніми тілами черевної та плевраль­ної порожнин (перитоніт, плеврит).

Лікування сторонніх тіл полягає у видаленні їх, за винятком тих, які через свою чисельність, невеликі роз­міри та відсутність болю і функціо­нальних порушень органів не підляга­ють видаленню. Видаленню не підля­гають і деякі невеликі поодинокі сто­ронні тіла в органах, які не призво­дять до розладів функції цих органів та видалення яких супроводжується великим ризиком щодо життя хворо­го (металеві осколки в глибині моз­ку, печінки тощо).

Більшість сторонніх тіл м'яких тка­нин, органів та всі тіла дихальних шляхів, стравоходу й травного кана­лу, сечовивідних шляхів та порожнин тіла підлягають видаленню.

Хворих із сторонніми тілами в шлунку та кишечнику (крім малих з гладенькою поверхнею) госпіталізу­ють у хірургічний стаціонар, де за ними спостерігають (контроль за пе­реміщенням тіла за допомогою рент­геноскопії та рентгенографії, огляд випорожнень). У цей період хворим дають їжу, що багата на клітковину (каші, хліб, картоплю). У разі три­валої затримки (1—2 доби) сторон­нього тіла, яке рухалось кишечником, навіть якщо воно не зумовлює гос­трих проявів, його видаляють хірургіч­ним шляхом (лапаротомія та ентеро-томія). Якщо ж стороннє тіло спри­чинило гострі явища, хворого оперу­ють негайно, незалежно від положен­ня цього тіла.

Деякі сторонні тіла, один кінець яких входить глибоко в тканини, а другий виступає на поверхні шкіри (ніж, стамески, великі цвяхи чи де­рев'яні палиці, наприклад, лижні, що протикають наскрізь тіло лижни­ка), не треба видаляти з тіла під час надання першої допомоги (можна лише обрізати кінці палиці для полегшення транспортування потерпілого), оскільки такі сторонні тіла можуть бути "пробками", що стримують кро­вотечу з камери серця чи з судини. Видаляють їх лише в спеціально об­ладнаній операційній.

Для видалення стороннього тіла, зокрема з м'яких тканин, розтинають шкіру та підлеглі тканини над проек­цією його залягання.