Стосунки медичних працівників між собою. Особистість і колектив

Матеріали / Стосунки медичних працівників між собою. Особистість і колектив

Сторінка 3

· нав’язливі ідеї гріховності, самозвинувачення - хворі вважають себе злочинцями і т.п.;

· нав’язливі ідеї самоприниження – хворі вважають, що вони не варті того, щоб до них ставились по-людськи і т.п.;

· нав’язливі іде матеріального руйнування – хворі вважають, що вони, їх рідні, їх діти, місто – все зруйновано і т.п.;

· іпохондричного характеру – хворі вважають, що в них рак шлунку, немає серця і т.п.;

· параноїдна манія переслідування – хворим здається, що все оточення має до нього відношення; більшість людей є ворогами і хочуть їх отруїти чи вбити і т.п.;

· маячні ідеї метаморфози – зміни особистості.

2) Над цінні ідеї – патологічне перетворення природної реакції на реальні події; домінування у свідомості ідей, які не відповідають їх дійсному значенню, супроводжуються значною емоційною напругою і відсутністю. Критичного відношення до них.

3) Нав’язливі думки – думки, уявлення. Згадування. Які виникають мимо волі людини при повній критичності своїх суджень:

· нав’язливі стани, серед яких – фобії;

- агорафобія – страх перед широким простором;

- клаустрофобія – боязно закритих приміщень;

і інші.

4) Паралогічне мислення – порушення здатності висловлювати правильні логічні судження.

5) Розенерство – безплідне мудрування” (міркування заради міркування).

6) Сповільнене мислення – хворі розмовляють і думають повільно.

7) В’язке мислення – хворі повторюють одні і ті самі думки.

8) Прискорене мислення – мовне збудження, вихор думок, що швидко змінюють одна одну; непослідовність думок; хворий не встигає закінчити оду фразу, а вже починає іншу.

За такими хворими дуже непросто доглядати. Хворі можуть неправильно розуміти або по своєму тлумачити звернення до них питання. Їхні неадекватні вчинки і висказування викликають роздратованість навколишні. Саме тому такі хворі потребують витримки і високого рівня співчуття. Найкраща форма поведінки для медичного працівника – доброзичливість.

6. Мова – основа мислення.

Мова – суспільно-зумовлена система знаків, що служить засобом спілкування в даному суспільстві.

Функції мови:

· спілкування (комунікативна функція) – це головна функція мови;

· означення (сигніфікативна функція);

· вираження (експресивна);

· впливу;

· передачі і засвоєння суспільно-історичного досвіду та знаряддя інтелектуальної діяльності тощо.

Фізіологічна основа мови – центральні механізми (різні відділи кори півкуль головного мозку) і периферичні механізми (функція голосових зв’язків, органів мови і дихання).

Види мови:

1) усна (експресивна) – мова вголос;

2) внутрішнє (імпресивна) – мова про себе і для себе;

3) письмова – мова при писанні.

Оскільки з допомогою речень людина має змогу виражати поняття, судження про предмети і явища, про їх найрізноманітніші властивості, зв’язки, тому мова тісно пов’язана з мисленням. Вона є безпосередньою дійсністю думки.

Розлади мови:

1) Афазія – порушення мови, спричиненні хворобливими процесами:

· динамічна афазія – порушення складного усного і писемного активного мовлення; хворий не може говорити фразами, хоча може повторити слова, назвати предмети і розуміти мову інших;

· еферентна моторна афазія - порушується принцип послідовності; хворий може вимовляти окремі звуки, але не в змозі об’єднати їх у слова;

· аферентна моторна афазія – порушується здатність вибирати потрібні звуки; буває також порушення самостійного письма і письма під диктовку;

· семантична афазія – порушується розуміння логіко-граматичних конструкцій; поєднання з порушенням лічби, просторового мислення;

· сенсорна афазія – порушення здатності розрізняти звуковий склад (труднощі в розумінні усного мовлення);