Суниці лісові

Матеріали / Суниці лісові

Сторінка 2

У давнину суниці були й косметичним засобом. Тодішні красуні змащували розтертими свіжими ягодами обличчя на ніч — шкіра ставала свіжою й оксамитною. За допомогою суничного соку виводили ластовиння й лишаї.

Протягом року можна використовувати також листя, зібране під час цвітіння і висушене у затінку на повітрі або в-печі. Його вживають у вигляді водного відвару при запа­леннях у тонких кишках, гастриті й катарах товстих кишок, проносах та інших хворобах травних органів. Корисно пити взимку чай з сухих стебел суниць.

Ахіллесова трава

Деревій звичайний — багаторічна трав'яниста рослина родини складноцвітих з досить великим повзучим корене­вищем, що майже так енергійно розростається, як і в пирію. Стебло зелене, невисоке, як правило, малогалузисте, в середньому до 40 см заввишки, хоч за сприятливих умов іноді досягає метрової висоти. Характерними є листки: в обрисі вони ланцетні, але дуже розсічені на численні вузькі частки і це створює враження не одного, а багатьох (тисячі) листочків (звідси й російська назва — тысячелистник). Верхівка стебла увінчана складним щиткоподібним суцвіттям, у якому увагу привертають крайові білі язичкові квітки, що приваблюють комах. Вся рослина має сильний запах, що трохи нагадує по­линовий)

Наукова назва — Achillea millefolium.

За іншою версією, наукова назва рослини походить від грецького слова achillos — рясний корм (chilioi — тисяча, що пов'язано з розсіченістю листя). Цим, однак, не вичер­пуються тлумачення назви. Millefolium у перекладі з латини означає тисячолистий.

Після детальних фармакологічних досліджень та клінічної перевірки, здійснених С. Є. Брюхоненко (1934 р.) та І. М. Варламовою (1941 р.), цей старовинний народний засіб знову було визнано ефективним при внутрішніх кровотечах.

Кровотамувальні властивості деревію зумовлені наявністю досить великої кількості вітаміну К. Крім того, в листках і суцвіттях його містяться алкалоїд ахілеїн, мурашина, оцтова та ізовалеріанова кислоти, спирти та інші речовини. Запах рослини зумовлений ефірною олією (її міститься 0,1—0,2 % ), до складу якої входять складні ефіри, камфора, туйон, ци­неол, речовина азулен темно-блакитного чи зеленого кольору та сесквітерпенова сполука хамазулен. Остання виявляє сильну протизапальну та знеболювальну дію, а також потогінну та дезинфікуючу.

Сучасна медицина використовує деревій у вигляді настою чи рідкого екстракту трави, головним чином як кровоспин­ний засіб при внутрішніх (кишкових, маткових, геморої­дальних) та зовнішніх (ранових, носових) кровотечах, при захворюванні шлунково-кишкового тракту, для збудження апетиту і поліпшення травлення.

У народній медицині діапазон використання деревію тро­хи ширший. Крім згаданих випадків, відвар трави його п'ють при простуді, білях, хворобах, печінки, недокрів'ї та головному болю, а також при туберкульозі легень, ядусі, кашлі, нервових хворобах, гіпертонії, зубному болю, а також для збільшення молока у породіть.

У літню пору для лікування зовнішніх ран люди кори­стуються виключно свіжозірваними листками. Розтертими їх прикладають до ран. При болях у животі жують кілька свіжих листків або кілька кошиків квіток. Зимової пори вживають відвар (20 г трави на 200 мл води) по столовій ложці тричі на день. Такий відвар особливо добре діє при кишкових спазмах. У цьому разі проявляється спазмолітична й судиннорозширювальна дія деревію.