Такт і безтактність в стосунках медичних працівників

Матеріали / Такт і безтактність в стосунках медичних працівників

Сторінка 3

Основними принципами біомедичної етики є:

- принцип гуманності, поваги людської гідності особистості;

- принцип поваги моральної автономії особистості;

- принцип благодійності;

- принцип справедливості.

Моделі взаємовідносин медичних працівників і пацієнтів

У літературі з біомедичної етики широку популярність здо­була робота американського лікаря і біоетика Роберта Віча (1992), що описав чотири моделі взаємовідносин медичних пра­цівників і пацієнтів.

Батьківська, патерналістська (від лат. pater - батько) мо­дель характеризується тим, що медичний персонал ставиться до пацієнтів так, як батьки ставляться до своїх дітей. Тобто лікар або медична сестра самі визначають, у чому полягає благо пацієнта, в основному приймають важливі для пацієнта рішення і беруть, відповідно, велику частину відповідальності при цьому на себе. "Свята неправда" як приховування правди про діагноз від самого хворого і застосування "плацебо" (від лат. рlасео - подобатися), тобто фармакологічно нейтрального засобу, що видається за ефективнодіючі ліки - найбільш яск­раві приклади батьківського ставлення до пацієнтів.

Інженерна модель характеризується тим, що лікар або медична сестра зводять свою роль до того, щоб виявляти і відновлювати якісь функції, усувати злами в організмі пацієн­та. Міжособистий аспект взаємовідносин медичного персоналу і пацієнтів тут цілком або майже цілком ігнорується. Ця мо­дель може домінувати в кабінетах (відділеннях) рентгенологіч­ного обстеження, функціональної діагностики, у роботі з хво­рими в несвідомому стані в реанімаційних відділеннях.

Колегіальна модель характеризується повною взаємною довірою медичного персоналу і пацієнтів. Прямуючи до спільної мети, лікар і медична сестра стають "друзями" хворого. Сам Р. Віч вважає, що така модель суперечить соціальному реаліз­му. Думаємо, що в цілому це правильно, але не можна забу­вати і про винятки. Наприклад, у випадках деяких хронічних захворювань пацієнт повинен бути підготовлений не тільки до грамотної оцінки свого стану (рівня артеріального тиску, вмісту цукру в крові або сечі), але і до відповідних заходів самодопо­моги, наприклад, у кризових ситуаціях.

Контрактна модель у рідкісних випадках може виглядати як юридичне оформлений договір із пацієнтом (наприклад, як "Заява-зобов'язання донора сперми"). Значно ж частіше між медичним персоналом і пацієнтом встановлюється ніби неписа­на угода, відповідно якої лікар і медична сестра не просто вважають здоров'я хворого пріоритетною метою своєї фахової діяльності, але враховують також ситуації, коли сам пацієнт інакше розуміє це для себе, ніж медичні працівники. Наприк­лад, хвора на рак молочної залози відмовляється від рекомен­дованої їй лікарем радикальної операції з косметичних мірку­вань. По Р. Вічу, ця контрактна модель допускає послідовну повагу прав пацієнта.

Права пацієнтів

Перший кодекс прав пацієнта був прийнятий у 1972 р. у США. У 1981 р. ВМА прийняла "Лісабонську декларацію про права пацієнтів", де проголошують їх права на вибір лікаря (і обов'язково лікаря, який володіє фаховою підготовкою), на згоду або відмову щодо запропонованого лікування після одер­жання адекватної інформації; конфіденційність; гідну смерть; духовну або моральну розраду, у тому числі допомогу представника відповідної релігії. У 1995 р. ВМА в Балі (Індонезія) схвалила нову, розширену Декларацію про права пацієнтів.

Пацієнти мають право на повну інформацію про своє здо­ров'я, про всі аспекти запропонованих або проведених медич­них втручань.

У Законі спеціально підкреслюється, що пацієнт має пра­во на інформацію про ризик, який супроводжує медичне втру­чання і про наявні в арсеналі сучасної медицини альтерна­тивні підходи. Тут говориться, що пацієнт має право на знайо­мство з медичною документацією, що відображає його здоров'я, а також на надання йому копій медичних документів (якщо це не зачіпає ще чиїсь інтереси).