Анатомофізіологічні особливості прямої кишки

Книги / Хірургічні хвороби (Я. Чумак) / Захворювання прямої кишки / Анатомофізіологічні особливості прямої кишки

Сторінка 2

Пряма кишка оточена прямокишковими просторами, заповненими при-ректальною клітковиною, а також тазово-прямокишковим, задньопрямокиш-ковим та сіднично-прямокишковим, на яких нерідко виникають нагнійні процеси (парапроктити).

Кровопостачання прямої кишки здійснюється гілками артерій: непарної верхньої (a. rectales superior), двох парних - середніх та нижніх прямокишкових (a. a. rectales media et inferior), середньої крижової (a. sacralis media). Верхня прямокишкова артерія найбільша і є кінцевою гілкою нижньої брижової.

Венозна система прямої кишки розміщена відповідно до ходу однойменних артерій, але більш поверхнево - до порожнини прямої кишки.

Невеликі вени йдуть самостійно, переплітаються між собою і з артеріями у підслизовому шарі. Діаметр вен удвічі більший, ніж відповідних артерій. У систему ворітної вени (v. portae) впадає верхня прямокиш-кова вена, у систему нижньої порожнистої вени (v. cava inferior) - середня та нижня прямокишкові вени (мал. 12.2).

У підслизовому сплетенні виділяють три відділи: верхній, середній, нижній. Останній відіграє велику роль у виникненні гемороїдальних вузлів.

Підфасціальне сплетення розміщене між повздовжнім м'язовим шаром і фасцією прямої кишки.

У підшкірне сплетення вливаються вени з м'язового шару. Частина вен цього шару впадає у поруч розміщені венозні стовбури.

Підслизове сплетення по всій довжині анального каналу має вигляд окремих клубків вен, які проникають між пасма циркулярних м'язів. Венозні клубки утворюють кільце над задньопро-хідним отвором, яке називають гемороїдальною зоною (zona haemorhoidalis).

Верхня прямокишкова вена бере початок у гемороїдальній зоні (анальні стовпці, синуси) з гілок, які зливаються та утворюють вени другого порядку. Останні знаходяться в підслизовому шарі стовпців Морганьї. Ці вени піднімаються доверху, проходять через м'язовий шар на висоті 8-10 см від заднього проходу, приймають від нього кров і утворюють верхню прямокишкову вену.

Середні прямокишкові вени формуються з двох джерел: ділянки прирек-тальної клітковини і гемороїдальної зони; частково - з підслизового сплетення. Вони проходять через сфінктер і впадають у підчеревинну вену, інколи - соромітну, чи сечостатеве сплетення. Вени густою сіткою обплутують пряму кишку і з'єднуються з венозними сплетеннями тазових органів. Нижні прямокишкові вени починаються в промежинній, гемороїдальній та шкірних зонах анального каналу. Частково їх гілки розміщені підшкірно, частково проходять через м'язи зовнішнього сфінктера, або навколо нього. Потім у місці прикріплення м'язів, які піднімають задній прохід, і верхнього краю зовнішнього сфінктера проходять через стінку прямої кишки й утворюють нижні прямокишкові вени, що впадають у внутрішню соромітну вену, рідше - у крижову чи куприкову. Вони анастомозують з гілками середніх прямокишкових вен, рідко - верхньої. Відтік крові від сплетень прямої кишки здійснюється також по середній крижовій вені.

Мал. 12.2. Система кровобігу в прямій кишці

(схема).

Таким чином, формуються чотири шляхи відтоку венозної крові від сплетень прямої кишки до двох венозних систем (нижньої порожнистої та ворітної вен). Між нижньою порожнистою та ворітною венами існують дві групи портокавальних анастомозів: між венами задньої поверхні прямої кишки та переднім крижовим сплетенням, анальним відділом прямої кишки гемороїдальної зони та сечостатевим сплетенням. Для відтоку крові від нижньої частини тулуба та кінцівок важливе значення має остання група анастомозів.