Методи діагностики
1. Загальноклінічні (анамнез, дослідження органів та систем).
Пальпацію щитоподібної залози проводять у різному положенні хворого. Лікар стоїть перед пацієнтом або за його спиною і пальпує шию двома руками, відтискаючи кивальний м'яз назад. При цьому визначають форму зоба, його розміри, консистенцію, рухливість, зміщення при ковтанні. Коли зоб розташовується за грудниною, верхівка його може виходити при ковтанні або відкиданні голови. Промацують лімфатичні вузли на шиї та під нижньою щелепою. Після цього можна говорити про розмір зоба.
2. Лабораторні: а) загальний аналіз крові та сечі; б) біохімічні показники крові (білірубін, білок, ліпіди, креатини, сечовина, електроліти), коагулограма.
3. Визначають функціональний стан щитоподібної залози, концентрацію тиреоїдних гормонів Т3 (норма - 1,2-3,0 нмоль/л) і Т4 (норма 60-160 нмоль/л); тиреостимулювальних антитіл - імуноглобулінів, антитиреоїдних антитіл, ТТГ, рівень білковозв'язаного йоду. Проводять дослідження основного обміну (в нормі -±15 %), йодопоглинальної функції щитоподібної залози (у нормі поглинання Л131 через 2 години - 10-15 %; 4 години - 18-30 %; 24 години - 25-53 %).
4. Ультразвукове дослідження (сонографія).
5. Сканування щитоподібної залози.
6. Тонкоголкова аспіраційна пункційна біопсія (ТАПБ).
7. Рентгенографія шиї з контрастуванням стравоходу (деформація, зміщення стравоходу та трахеї).
8. Рентгенографія грудної клітки у 2-х проекціях, томографія (внутрішньо-груднинний зоб).
9. Термографія.