КлінікаСторінка 2
У термінальній стадії
захворювання суб'єктивні відчуття болю в животі майже зникають, спостерігається блювота застійним каловим вмістом. Хворий адинамічний, риси обличчя загострені, шкіра бліда, характерні виражена тахікардія (120 уд. і більше) і низький артеріальний тиск. Живіт різко болючий, перистальтичні шуми прослухати не вдається, симптом Щоткіна- На сайте http://caitik.ru/tatuirovki/inscriptions/ тату надписи на латыни и перевод кним.
Блюмберга виражений від слабкого до сумнівного. У крові на фоні вираженого зсуву формули крові вліво помітно зменшується кількість лейкоцитів. Дихання стає частим, із застійними хрипами, розвивається олігурія. У сечі виявляють білок і циліндри. Така клінічна картина нагадує септичний шок. Прогноз у термінальній стадії захворювання надзвичайно серйозний, і такі хворі без енергійних лікувальних заходів, як правило, помирають.
Серед особливостей симптоматики гострого перитоніту варто виділити характерні взаємовідношення пульсу і температури тіла. Остання в більшості хворих буває субфебрильною (до 37,3-38 0С), хоча в разі гінекологічного походження може досягати досить високих цифр (39-40 0С). На фоні такої субфебрильної температури тіла у хворих переважно виявляють частий, сла-бонаповнений пульс (симптом "ножиць"). Ця відповідність частоти пульсу до температури тіла на тлі зниженого артеріального тиску є серйозною ознакою розвитку гострої серцево-судинної недостатності.
Перебіг гострого перитоніту
Подальший розвиток гострого перитоніту відбувається залежно від розповсюдження запального процесу в очеревині, причини його виникнення, характерних морфологічних змін, компенсаторних можливостей організму хворого і лікувальної тактики. Якщо на фоні зростання токсикозу з'являються глибокі порушення життєво важливих функцій і внутрішнього середовища, то без проведення багатокомпонентної інтенсивної терапії вони швидко стають безповоротними.
Швидке збудження найближчим часом може змінитися прострацією, і хворий впадає у непритомний стан. Загальне збудження, властиве загальній інтоксикації, - періодом зовнішнього спокою. Хворий перестає стогнати, розвиваються адинамія, загальмованість, дезорієнтація.
Існує й інший варіант перебігу запального процесу в очеревині. Якщо спочатку захисних сил організму достатньо для обмеження джерела гострого перитоніту, то в подальшому можливе його обмеження з утворенням інфільтрату або абсцесу. Перехід місцевого перитоніту в інфільтрат вважають сприятливим тільки в тих випадках, коли має місце зменшення клінічних проявів перитоніту, як загальних, так і місцевих. У іншому разі утворюється гнійна порожнина, обмежена перитонеальним інфільтратом, із подальшим проривом обмеженого осередку. Перитоніт, що розвинувся внаслідок прориву цього бар'єру, характеризується злоякісним перебігом, на відміну від того, який виник на фоні інфільтрату: швидко зростає інтоксикація, зменшуються імунітет і кількість білків.