Лікування в післяопераційний періодКниги / Хірургічні хвороби (Я. Чумак) / Гостра непрохідність кишечника / Лікування в післяопераційний періодСторінка 1
Лікування в післяопераційний період спрямоване на профілактику та виведення хворого зі стану шоку, корекцію порушень водно-електролітного та білкового обмінів, попередження та лікування ускладнень.
За хворими встановлюють постійний нагляд, визначають показники гемо-динаміки (пульс, артеріальний, центральний венозний тиск), добові втрати рідини та її кількість, яка виділяється зі шлунка та кишечника через тубажний зонд із блювотою. Для корекції порушень, які виникають, і контролю за лікуванням визначають вміст електролітів (калію, натрію, хлоридів), білка та його фракцій, глюкози в крові, показники кислотно-лужної рівноваги. Кількість рідини, яку необхідно вводити в організм, повинна відповідати об'єму сечі, патологічних втрат з додаванням їх середньої кількості при перспірації (800-1000 мл).
В умовах гострої непрохідності кишечника можливий розвиток позаклітинної, клітинної та загальної дегідратації. Зокрема, позаклітинна дегідратація спостерігається при виражених втратах солей внаслідок блювання, проносу, подовженому відсмоктуванні вмісту шлунково-кишкового тракту і клінічно характеризується гіпотонією, сухістю шкіри та слизових оболонок, нудотою і блюванням. Розвивається олігурія з гіпостенурією, підвищується вміст залишкового азоту в крові. Лікування позаклітинної дегідратації полягає у введенні ізотонічного розчину натрію хлориду. Глюкоза в таких випадках протипоказана, оскільки вона швидко утилізується, а вода, яка при цьому залишається, ще більше поглиблює осмотичну гіпотонію.
Клітинна дегідратація розвивається внаслідок втрати води. Найбільш характерною її ознакою є спрага. Сухість шкіри, нудота, блювання - відсутні. Підвищується вміст натрію в крові (осмотична гіпертонія плазми), зменшується об'єм клітинної води. Лікування клітинної дегідратації полягає у використанні ізотонічного розчину глюкози, тоді як сольові розчини протипоказані.
Загальна (ізотонічна) дегідратація виникає в результаті значних втрат рідини та солей і характеризується симптомами позаклітинної та клітинної дегідратації. Лікування її полягає у використанні розчинів електролітів та глюкози.
Розрахунок водних втрат доповнюють кількістю виведених електролітів з поправкою на їх дефіцит у позаклітинній рідині (за винятком калію, якщо діурез менший 600 мл на добу).
Як у базисній, так і в замісній терапії використовують: базисний розчин для заміщення втрат чистої води (внутрішньоклітинної), наприклад розчин глюкози, фруктози; головний розчин для заміщення втрат води та електролітів, наприклад, розчин Рінгер-лактату; розчини для заміщення втрат електролітів: хлориду натрію, лактату натрію, хлориду калію.
Важливе місце в коригувальній терапії займає введення білкових препаратів (плазми, альбуміну, протеїну) для компенсації втрат білка. Загальна кількість введених протягом доби білків повинна складати 20-25 % від кількості введеної рідини.
Для покриття енергетичних втрат організму вводять 10-20 % розчин глюкози в кількості 600-1000 мл з додаванням необхідної кількості інсуліну. З метою підтримки метаболізму міокарда необхідно вводити кокарбоксилазу, АТФ, вітаміни, серцеві глікозиди. Проводять антикоагулянтну терапію під контролем коагулограми.
Обов'язковою в післяопераційний період є боротьба з динамічною непрохідністю кишечника шляхом випорожнення шлунково-кишкового тракту від його вмісту через трубку або назогастральний зонд, що зменшує прояви інтоксикації, покращує тонус кишечника. Проводять місцеве лікування через назогастраль-ний зонд шляхом діалізу, ентеросорбції, селективної мікробної деконтамінації.