ДіагностикаКниги / Хірургічні хвороби (Я. Чумак) / Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки / ДіагностикаСторінка 1
Діагностика виразок шлунка та ДПК базується на вивченні анамнезу і фізикальних методах обстеження, фіброгастроскопії, рентгеноскопії шлунка, дослідженні шлункової секреції методом аспірації шлункового вмісту, внутріш-ньошлунковій рН-метрії, багатопозиційній біопсії країв виразки та слизової оболонки, внутрішньошлунковій допплерографії, сонографії органів черевної порожнини, загальному та біохімічному аналізі крові, коагулограмі.
Раніше при дослідженні шлункового соку великого значення надавали вивченню секреції натще (базальної) та стимульованої секреції, наявності соляної кислоти в цих порціях шлункового соку та співвідношенню базисної і стимульованої кислотопродукції. Вважали, що базисна кислотна продукція більше 7 мекв/год для чоловіків і понад 5 мекв/год для жінок підтверджує наявність виразкової хвороби ДПК у 95,9 % випадків (A.A. Фішер).
Потім увагу клініцистів привернуло вивчення нічної (з 20.00 до 8.00) секреції. Нормальною вважають секрецію за цей час до 500 мл шлункового соку із вмістом соляної кислоти не більше ніж 18 мекв. Зростання об'єму нічної секреції до 1000 мл і вмісту соляної кислоти до 50-60 мекв характерне для виразки ДПК, а зниження секреції до 500-600 мл і вмісту соляної кислоти до 10-12 мекв для виразки шлунка.
У наступні роки ширше стали визначати максимальну стимульовану секрецію (гістаміном або пентагастрином) і кислотопродукцію, яка також суттєво змінюється при виразковій хворобі (табл. 6.2).
Таблиця 6.2
Показники продукції соляної кислоти при різних клінічних станах (H.J. Nord, W.A. Sodeman, 1985)
|
Характер захворювання |
Базальна секреція, мекв/год |
Максимальна стимульована секреція, мекв/год |
Нічна секреція, мекв/12 год |
|
Норма (для здорових) |
2-3 |
16-20 |
18 |
|
Виразка шлунка |
2-4 |
16-20 |
8 |
|
Виразка ДПК |
4-10 |
25-40 |
60 |
|
Синдром Золінгера-Елісона |
30 |
45 |
120 |
На сьогодні шлункову секрецію вивчають головним чином не для діагностики виразки, а для оцінки ступеня функціональних розладів шлунка, які обумовлені нейрогуморальним порушенням його регуляції і структурними змінами залозистого апарату, що має велике значення у виборі способу оперативного лікування.
Одним із найбільш доступних та інформативних методів діагностики виразок шлунка і ДПК залишається рентгенологічне дослідження. Для цих захворювань найхарактернішими є виявлення "ніші", зміна рельєфу слизової оболонки у вигляді радіарної конвергенції складок у напрямку до виразкового дефекту або рубця після загоєння виразки, рубцева деформація шлунка або початкового відділу ДПК (цибулини) у вигляді трилисника. Деформація дистальної половини верхньої горизонтальної частини або вертикального відділу ДПК вказує на низьке розташування виразки. Крім того, можна виявити різні деформації шлунка і ДПК, що обумовлені як рубцюванням виразки, так і перивісцеральними зрощеннями (перигастрит, перидуоденіт).
Поява гнучких ендоскопів з волокнистим освітленням дозволила ширше використовувати ендоскопію шлунка та ДПК, що зробило діагностику виразок, особливо верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, в тому числі шлунка та ДПК, більш досконалою.
При виразці шлунка вважають за необхідне провести біопсію з ділянки дефекту або дна виразки для діагностичних можливостей злоякісної трансформації. У разі виявлення пухлинних елементів хворому потрібно надати оперативну допомогу з обов'язковим дотриманням усіх онкологічних принципів лікування. Відсутність ознак малігнізації дозволяє хірургу виключити пухлинну природу захворювання. Інколи багато розповсюджених патологічних змін у ділянці виразки, особливо при ускладненні її пенетрацією, без гістологічного дослідження можуть бути прийняті за неоперабель