Актиномікоз

Матеріали / Актиномікоз

Сторінка 1

Серед численних фунгозних захворю­вань актиномікоз становить най­більший інтерес для хірургів. Актино­мікоз (aktis — промінь, mykes — гриб) — хронічне специфічне захворювання запального походження, яке спричи­нюється променевими грибами — ак­тиноміцетами, зокрема Actino-myces israelii. Актиноміцет — це тонкий нит­коподібний мікроорганізм, що ближче стоїть до мікробів, ніж до грибів (гілчасті нитки його легко фрагменту -ються в бацилярні форми). Він є звичайним сапрофітом організму, що вегетує в порожнині рота та кишечни­ку як людини, так і тварин, особливо свійських, анаероб. Особливістю цього мікроорганізму є утворення ним шляхом консолідації тіл гранул чи зерен жовтуватого кольору, так званих сірчаних гранул. За певних умов мікроорганізм проникає у тканину і в симбіозі з вульгарною мікрофлорою спричинює запальний нагнійний процес у них. У порожнині рота він міститься в зубних відкладеннях, ясенних кишенях, порожнинах уражених карієсом зубів, криптах мигдаликів тощо. Захворювання зустрі­чається як у людини, так і у тварин — корів, рідше — коней, собак. Голов­ним джерелом актиноміцету у люди­ни є ротоглотка. Зараження людини відбувається ендогенними мікроорга­нізмами (аутоінвазія), хоча можливе зараження і екзогенним шляхом (при вживанні людиною забруднених акти­номіцетами злаків чи води). Мікро­організми поширюються лімфатични­ми судинами та контактним шляхом. Уражуються всі тканини, але особли­во сполучна, зокрема жирова.

Захворювання перебігає у трьох формах — шийно-лицевій, бронхоле-геневій та кишковій. Актиномікоз ЦНС, нирок, яєчників та генералізо-вана форма його бувають рідко. Найпоширенішою є шийно-лицева локалізація. Вона складає 60 % від загальної маси уражень. На бронхо-легеневу та кишкову форми припадає близько 20 % на кожну.

Шийно-лицева форма буває, як правило, після видалення зуба чи іншо­го втручання в ротовій порожнині, внаслідок яких утворюється рана, що полегшує проникнення збудників у тканини. Захворювання розвивається повільно. В ділянці кута нижньої ще­лепи з'являється щільний, майже без­болісний інфільтрат (набряк), шкіра над поверхнею якого має рожево-синюшний колір. Обличчя стає асиметричним (ураження майже завжди однобічне). Згодом у центрі інфільтрату виникає розм'якшення внаслідок некрозу та роз-плавлення тканин і утворення абсцесу (мал. 89). Останній прориває назовні переважно через кілька отворів, но-риць. Через них виділяється рідкий гній з жовтуватими крихтами чи зернами (гранулами), які звуться сірчаними (мал. 90). У них скупчуються мікро­організми.

Ці Гранули є специфічними елемен­тами виділень при поверхневій формі актиномікозу і допомагають у діагнос­туванні захворювання. Навколо запального осередку ураження у тканинах, зокрема нориць, унаслідок сенсибілі­зуючого впливу актиноміцетів інтенсив­но розвивається фібропластична реакція з утворенням фіброзної тканини та склерозу, що призводить до зморщен-ня шкіри в ділянці розташування інфільтрату, утворення складок вздовж лінії натягу шкіри (лінії Лабмера). Внас­лідок втягнення в запальний процес жувальних м'язів обмежується розкри­вання рота (тризм), порушуються функції жування і травлення.

Запальний процес часто поши­рюється на окістя та кістку нижньої щелепи, спричинюючи актиноміко-тичний періостит та остеомієліт. Ще до розвитку його в щелепі при акти­номікозі шийно-лицевої локалізації спостерігаються явища порушення обміну в кістках щелепи у вигляді ос-теопорозу. З утворенням нориць на шкірі захворювання ускладнюється приєднанням гнійної вульгарної інфекції, що збільшує біль та інток­сикацію. У більшості випадків на за­гальному стані хворих це майже не позначається.

Крім щелепно-лицевої форми ак­тиномікозу, зустрічаються, хоча і дуже рідко, інші за локалізацією зовнішні форми захворювання, зок­рема актиномікоз сідниць та промежини. Вони перебігають як багатовузловий склероз підшкірної основи з абсцесами, синюшним ко­льором шкіри та наявністю нориць на цій ділянці.