Анатомо-фізіологічні аспекти саморегуляції функції організмуМатеріали / Анатомо-фізіологічні аспекти саморегуляції функції організмуСторінка 2
Автономну нервову систему ще називають мимовільною оскільки функції, які вона регулює, не можуть бути довільно викликані або припинені.
Автономна нервова система, на думку багатьох учених, не має власних чутливих нервів.
Основна функція автономної нервової системи – забезпечувати сталість внутрішнього середовища організму (гомеостаз). При цьому симпатична частина інтенсифікує діяльність організму в умовах, що потребують мобілізації фізичних сил, парасимпатична забезпечує відновлення ресурсів, витрачених під час напруженої роботи. Симпатична і парасимпатична – діють на органи протилежно. ТНК симпатична нервова система: прискорює ритм роботи серця, розширює зіниці, гальмує секрецію шлункових залоз, перистальтику кишечника . а парасимпатична навпаки: затримує роботу серця, звужує зіницю тощо.
Вищий контроль і регуляцію функцій автономної нервової системи здійснює кора великого мозку.
Гіпоталамус – це вищий інтегративний цент вегетативних функцій. У гіпоталамусі містяться нейрони, що реагують на зміни: температури, вміст глюкози у крові ., крім того він контролює діяльність цієї ендокринної системи за допомогою специфічних нейронів. Гіпоталамус – є важливим інтегративним центром вегетативних, соматичних і ендокринних функцій, який відповідає за реалізацію складних гомеостатичних реакцій, є ланкою системи адаптації організму до довкілля.
Сенсорні функції
Наш мозок безперервно одержує інформацію про всі зміни навколишнього середовища, а також про внутрішній стан організму. Ця інформація сприймається особливими фізіологічними апаратами, які дістали назву сенсорних систем. Їх ще називають – аналізаторами. Починається будь-яка сенсорна система з рецепторів.
Рецептори - це спеціальні клітини, що перетворюють різні види енергії на нервовий імпульс. Наприклад: рецептор ока перетворює світлову енергію на нервовий імпульс. Далі нервові імпульси по нервових волокнах надходять до спинного мозку, звідки передаються до нервових центрів кори великого мозку, де відбувається аналіз та синтез збудження й формування відповідної реакції.
Структура сенсорної системи: рецептори, провідникові шляхи, нервові центри.
Загальна властивість сенсорних системи є: їхня здатність пристосувати рівень своєї чутливості до інтенсивності подразника. Цю властивість позивають адаптацією.
Саме у результаті діяльності цих центрів у нс формується суб’єктивне ставлення до подразників, психічні процеси, відчуття, враження, свідомість.
Загальні принципи будови нервової системи
Нервову систему поділяють на центральну і периферичну. Функціонально нервову систему прийнято поділяти на: соматичну і автономну (вегетативну).
До центральної нервової системи відносять: головний і спинний мозок. До периферичної – черепно-мозкові (їх є 12 пар) і спинномозкові (31 пара) нерви та їхні сплетіння і вузли.
Спинний мозок – нижній відділ центральної нервової системи, розташований у каналі хребта.
У дорослої людини він завдовжки 41-45 см, діаметром від 8 до 14 см, масою до 38 г має вигляд тонкостінної трубки. У центрі спинного мозку проходить вузький (0,5 – 1,0 мм) спинномозковий канал. Заповнений спинномозковою рідиною. Спинний мозок вкритий 3 оболонками: твердою, павутинною, м’якою.
Сіра речовина спинного мозку, що складається з тіл рухових (3%) і вегетативних (97%) нейронів, розміщена навколо центрального каналу мозку і формує парні виступи роги, навколо них розміщена біла речовина, яка складається з нервових волокон.
Головний мозок – вищий відділ нервової системи людини. У головному мозку розрізняють: мозочок, стовбур та кінцевий мозок, або великий мозок.
Довгастий мозок і міст утворюють задній мозок. Він забезпечує: рефлекторну і провідникову функції.
У довгастому мозку локалізуються: дихальні, серцево-судинні центри, а також центри, що регулюють секреторну діяльність травних залоз: жування, ковтання, блювання, кашлю, слиновиділення .