Цикорій дикий, звичайний

Матеріали / Цикорій дикий, звичайний

Сторінка 1

Цикорій дикий, звичайний

(CichoriumintybusL.)

Російська назва — цикорий обыкновенный.

В народі цю рослину називають Петровими батогами, серпівником, городньою волошкою.

Багаторічна трав'яниста рослина із потовщеним веретеноподібним коренем, із прямим стеблом заввишки від 30 до 100 см. Прикореневі ли­стки — виїмчасті, пірчасто-ланцетоподібні; стеблові — ланцетні, гостро-зубчасті, огортають стебло суцільною лійкою. Квітки розташовані в ко­шику, язичкові, з голубими, іноді рожевими пелюстками. Росте цикорій звичайний уздовж шляхів та ровів, на берегах річок, у засмічених місцях. Поширений в Україні, на Кавказі та в середній смузі Росії.

Для виготовлення ліків використовують усю рослину. Збирають її під час цвітіння, у липні-серпні. Коли ж заготовляють корені, то їх ви­копують, старанно миють, розрізують вздовж і впоперек, сушать у добре провітрюваних приміщеннях або в печах.

Корені багаті на інулін та гіркий глікозид інтибін (безбарвну жела­тиноподібну масу), пектин, цукри й смолу. У квітках цикорію міститься глікозид цикоріїн, який під час гідролізу розпадається на ескулетин та глюкозу. У листках та насінні виявлено інулін, а в насінні — протока­техіновий альдегід, алкалоїд. Молочний сік рослини має гіркі речови­ни — лактуцин та лактукопікрин, що є моноефірами параоксифенілоцто-вої кислоти, й тараксастерол.

Препарати цикорію є холеретичними, заспокійливими, зміцнюваль­ними та протизапальними.

Він широко застосовується в народній медицині, зокрема, для регу­ляції обміну речовин при шкірних хворобах (екзема), для збільшення виділення жовчі при-хворобах печінки (жовтяниця, цироз), а також дня лікування хвороб нирок.

Рослину рекомендують вживати при гіперацидному гастриті, енте­риті й коліті, спастичному коліті, недостатності в їжі аскорбінової кислоти, істерії, загальній кволості, кровохарканні, подагрі, спазмофілії та захворюваннях суглобів. Болгарська народна медицина застосовує препарати цикорію здебільшого для лікування захворювань печінки (як жовчогінний засіб), при каменях у жовчному міхурі, захворюваннях се­лезінки та для активізації обміну речовин.

Відвар трави цикорію звичайного впливає на організм людини про­тимікробне та в'яжуче. Ці препарати збуджують функціональну діяль­ність органів травлення.

Експериментальне доведено, що відвар та настій кореня цикорію під час вживання всередину діють заспокійливо на центральну нервову систему, посилюють роботу серця, збільшуючи амплітуду й уповільнюючи ритм серцевих скорочень.

У народній медицині відвар і настій кореня і трави цикорію застосо­вують при нетриманні сечі, геморої, висипах на шкірі (вугри, гноя­ки, фурункули). Настій трави рекомендують для ванн, обмивань і примочок.

За кволості, знесилення й значного потовиділення препарати цико­рію діють як зміцнювальний засіб.

• Відвар суміші трави цикорію з коренями й черешками гарбуза (1 — 2 столові ложки на 2 склянки води) як сечогінний засіб ефективний у хворих із серцевою недостатністю. Вживають відвар по півсклянки тричі на день.

При хронічному гепатохолециститі помітний ефект дає вживання чаю із суміші цикорію з іншими лікарськими рослинами. Суміш трави цикорію звичайного (30 г), трави звіробою звичайного, квіток цмину піскового, квіток нагідок лікарських (по 40 г), трави споришу звичайно­го (20 г), кори крушини ламкої (30 г). і ромашки лікарської (10 г) на­стоюють 12 год у. З склянках води, кип'ятять 5 хв, дають відстоятися півгодини, проціджують і п'ють по півсклянки 4 рази на день через 1 год після їди, щодня. Лікування тривале (4—6 тиж).