Амосов (1913-2002)

Видатні медики / Амосов (1913-2002)

 Лікар-кардіолог, академік, Микола Михайлович Амосов із великим ентузіазмом закликав людей вести здоровий спосіб життя. У цій частині він проводив гігантську роботу. Він сам був у першу чергу наочним прикладом того, що фізичні вправи подовжують людське життя, приносять бадьорість і сили, роблять людину більш витривалим та стійким до ушкоджують факторів середовища. Нарешті, створюють в організмі людини запас міцності. Ось що він пише: «Первісна людина кроком майже не ходив, а бігав, як і всі звірі. На крок його перевела цивілізація. Ті відмінні резерви, які створила природа в людині, запрограмовані у нас дуже хитро. Резерви існують тільки до тих пір, поки людина максимально їх використовує, вправляє. Але як тільки вправи припиняються, резерви тануть. Це давно відомо. Спробуйте укласти здорову людину на місяць в ліжко, так, щоб він ні на секунду не вставав, - отримаєте інваліда, розучилася ходити. Півмісяця потрібно, щоб поставити його на ноги і вгамувати страшне серцебиття ». Ще в сорокарічному віці, коли рентген показав зміни в хребцях у Амосова, викликані проведеними їм тривалими операціями, Микола Михайлович розробив гімнастику: 10 вправ, кожне по 100 рухів. Коли в домі з'явилася собака, до гімнастики додалися ранкові пробіжки. Систему рухів він доповнював обмеженнями в їжі: вага тримав 54 кг. Це й був «режим обмежень і навантажень», який здобув широку популярність. Микола Михайлович Амосов - хірург-кардіолог, лауреат Ленінської премії, Герой Соціалістичної Праці, академік АН УРСР, член-кореспондент АМН, кавалер орденів Леніна, Жовтневої Революції, заслужений діяч науки. Він прийшов у медицину і дуже скоро відчув нагальну необхідність підняти її до рівня точних наук. Війна перервала його роботу. Микола Амосов народився 6 грудня 1913 року в селі на півночі Архангельської області. Мати працювала акушеркою, батько пішов на Першу світову війну, потрапив у полон, прислав свої щоденники, в сім'ю не повернувся. Після закінчення технікуму Амосов у 1932-1933 роках працював в Архангельську на електростанції при лісопильному заводі. Вступив до заочний індустріальний інститут, потім в Архангельський медичний. За перший рік закінчив два курси, навчання заробляв викладанням. Після інституту хотів займатися фізіологією, але місце в аспірантурі було вакантне лише з хiрургiї. Мимохідь виконав проект аероплана з паровою турбіною, сподіваючись, що приймуть до виробництва. Не прийняли, але зате дали диплом інженера. На перший погляд, звичайна доля молодої людини післяреволюційних років. Якщо не вважати, що Амосов у найкоротший термін встиг отримати дві професії і до кожної з них ставився так, як ніби від цього залежало його життя. Він не хотів бути пересічним інженером, гвинтиком у великому механізмі і в медицині бачив великі можливості, ніж дає ординатура при обласній лікарні. Справа не в кар'єризмі, не в честолюбство, просто вже тоді Амосов виношував свою головну ідею. У 1939 році Микола Амосов закінчив медичний інститут і в серпні цього ж року зробив першу операцію - видалив пухлину, жировик на шиї. Почалася Велика Вітчизняна війна, і Миколи Михайловича відразу призначили провідним хірургом польового госпіталю. Йому щастило, кожен раз він опинявся в самому пеклі війни. Коли почався наступ під Москвою, до Амосова стали надходити сотні тяжкопоранених, і далеко не всіх вдавалося врятувати. Основні діагнози: зараження, поранення суглобів і переломи стегна. Не було ні сучасних знеболюючих засобів, ні сьогоднішніх засобів лікування. Лікар міг покладатися лише на природу пораненого бійця, силу його організму: здужаємо - не здужаємо. Нашим хірургам і нашим бійцям не звикати, згадаймо хоча б часи Пирогова та Скліфосовського ... Хірург - не Господь Бог. Удачі, на жаль, частіше змінювалися провалами. До приходу «кістлявою» Амосов так і не зміг ніколи звикнути. Він розробив власні методи операцій, в якійсь мірі знижували смертність поранених. Микола Михайлович пройшов весь шлях війни до перемоги над Німеччиною, а потім брав участь у війні з Японією. За війну нагороджений чотирма орденами. В умовах фронтового життя він знайшов можливість написати свою першу дисертацію. Досвід військового хірурга тут виявився безцінним подарунком долі. Микола Михайлович описує цей час у статті «Моя біографія»: «43-й рік. 46-а армія, Брянський фронт. Село Вугільна, відрізана снігопадом від великої дороги. У холодних хатах - шістсот поранених. Висока смертність, настрій відповідний. Зруйновані села, робота в наметах, без електрики. Замерзлих поранених привозили до нас з передової цілими колонами на відкритих вантажівках. Ми знiмали з машин тільки лежачих, а тих, хто міг рухатися, відправляли в інший госпіталь. Доки пiдiйшов санiтарний поїзд, накопичилося 2300 поранених ... 1944 рік пройшов відносно легко. Потяги ходили регулярно, і труднощів з евакуацією не було. Тоді ж я одружився на операційній сестрі Ліді Денисенко ... Лiтнiй прорив наших військ в Білорусії. Війська швидко йшли вперед, після кількох переїздів підійшли до кордону Східної Пруссії. У місті Ельбінг зустріли День Перемоги ... Коли перетнули Волгу, надiї на демобілізацію розтанули. Проїхавши всю Росію, вивантажилися в Приморському краї. У серпнi оголосили війну з Японією. Ми прийняли легкопоранених на кордоні і рушили до Маньчжурії. У цей час американці скинули атомні бомби, Японія капітулювала. У вересні нас перевезли в район Владивостока. Тут госпіталь розформували: виїхали санітари, потім сестри та лікарі ... »За роки війни Микола Михайлович придбав величезний досвід, став хірургом-віртуозом. На Далекому Сході написав кілька наукових праць, другу дисертацію. Поранених пройшло через нього більше 40 тисяч, померло близько семисот: величезний цвинтар, якщо зібрати разом ... Після розформування армії він знову опинився в Маньчжурії, лікував хворих на тиф у таборі військовополонених. У 1946 році Амосов демобілізувався. Нелегко це було, випадково допоміг С.С. Юдін, який завідував інститутом Скліфосовського. Після Юдіна у нас не було хірурга міжнародного класу: почесний член товариств Великобританії, США, Праги, Парижа, Каталонії, доктор Сорбонни. Побувавши з 1948 по 1952 рік за доносом у сибірському засланні, повернувшись, як голодний, накинувся на операції. У 1954 році після з'їзду хірургів України, в Сімферополі, помер. За ЕКГ - інфаркт, але тромбу в коронарних судинах не знайшли. Йому було всього 62 роки. По протекції С.С. Юдіна Амосова залишили в Москві. У військкоматі видали на два місяці пайок - трохи крупи, кілька банок консервів і багато буханців хліба. Дружина Ліда повернулася для доучіванія до педінституту. Майже щодня Амосов ходив у медичну бібліотеку і читав іноземні хірургічні журнали. У грудні С.С. Юдін взяв Амосова завідувати головним операційним корпусом, для того щоб він привів в порядок техніку. Довелося згадати інженерну спеціальність: у лікарні було деяка завалявся апаратура, і та зламана. Оперувати йому не пропонували, а просити гордість не дозволяла. Написав за цей час свою, третю вже, кандидатську дисертацію: «Первинна обробка ран колінного суглоба». На щастя, в лютому 1947 року Амосов отримав листа з Брянська від старої знайомої, госпітальної сестри. Вона писала, що в обласну лікарню шукають головного хірурга. Ось де знадобився весь його військовий досвід: доводилося оперувати шлунки, стравоходу, нирки ... інші внутрішні органи. Особливо добре йому вдавалася резекція легенів - при абсцесах, рака і туберкульозі. Микола Михайлович розробив власну методику операцій. У 1949 році Амосов вибрав тему для докторської: «Резекція легенів при туберкульозі». Направили до Києва робити доповідь на цю тему і демонструвати техніку операції. Доповідь сподобався. Після повернення його запросили працювати в клініку і тут же на кафедру медінституту читати лекції. Мрії ставали реальністю. У 1952 році дружина Ліда вступила до Київського медінституту, одержима мрією про хірургічної кар'єрі. В цей же час Амосова запросили завідувати клінікою в туберкульозного інституту, докторська дисертація була вже представлена до захисту. 10 листопада прийшов час прощатися з Брянськом. Спочатку в Києві хірургія довго не налагоджувалося. Він їздив у Брянськ оперувати легкі та стравоходу. У січні 1953 року отримав листа від свого друга Ісака асинхрон, патологоанатома: «Не приїжджай. Бережися. Тобі загрожують великі неприємності ». Проти Амосова почалося слідство. За п'ять років роботи в брянської лікарні він зробив 200 резекцій легень при раках, нагноєннях та туберкульоз. Весь віддалений матеріал зберігався в бочках з формаліном. Слідчий бочки опечатав і запропонував асинхрон зізнатися, що Амосов видаляв легкі здоровим людям. У відділенні швидко провели партійні збори, на якому про вбивства заговорили відкрито. І ніхто не виступив на захист Амосова. Пізніше з'ясувалося, що чоловік однієї лікарняної сестри, слідчий, захотів на Амосова зробити кар'єру, розкрити злочинця-хірурга. Як раз перед тим у Москві заарештували групу кремлівських «терапевтів-отруйників» на чолі з Виноградовим і написали в газетах про їх шкідництві. На щастя, 5 березня 1953 помер Сталін, справу припинили. Лікар з кремлівської лікарні, на свідченнях якої грунтувалося звинувачення, спочатку отримала орден Леніна, потім зникла. Побувавши в Мексиці на хірургічному конгресі і побачивши апарат штучного кровообігу (АШК), який дозволяв робити найскладніші операції на серці, Микола Михайлович запалився ідеєю зробити для своєї клініки такою ж. Повернувшись до Києва, він засів за ескізи АІКа. Згадав, що дипломований інженер все-таки і коли щось конструював величезний літак. За тиждень зробив креслення, апарат виготовили за два місяці. На початку 1958 року вже пробували вимикати серце на собаці, а в кінці року ризикнули перейти на людину. Тільки третій хворий переніс операцію в квітні 1960 року. З тих пір в його клініці за допомогою АІКа почали регулярно робити операції хворим з вродженим пороком серця та іншою патологією. Одночасно його призначають завідувати відділом біологічної кібернетики в Інституті кібернетики АН УРСР. У 1964 році Валерій Іванович Шумаков пересадив серце теля, потім Бернар - серце людини. Це був виклик професіоналізму Амосова, на який йому відповісти було нічим. У вересні 1967 року Микола Михайлович Амосов відправився до Австрії на черговий Міжнародний конгрес хірургів. До цього часу його положення серед хірургів було високе. Серцева хірургія з штучним кровообігом розвивалася інтенсивно, у нього були найбільші й найкращі в країні статистичні результати. Протезування аортального клапана серця він поставив на потік. У 1969 році в США надрукована книга Амосова «Думки і серце». Відгуки були прекрасні, і журнал «Look» («Погляд») послав до нього кореспондента і фотографа. А почалося письменство після одного трагічного випадку. «Одного разу восени 1962-го, після смерті на операції хворої дівчинки, було дуже кепсько. Хотілося напитися і кому-небудь поскаржитися. Я сів і описав цей день. Так виникла глава «Перший день» в книзі «Думки і серце». Довго правил, вичікував, сумнівався. Прочитав приятелям, знайомим, всім подобалося. Надрукували в «Науці і життю», потім видали книгою. Письменник Сент-Джордж, американець російського походження, переклав на англійську, були переклади майже на всі європейські мови ». Писати тільки почни, потім не зупинишся - це ж своєрідний психоаналіз, затягує, наче наркотик. Потім художню прозу змінила фантастика, спогади, публіцистика: «Записки з майбутнього», «ПРГ-22-66», «Книга про щастя і нещастя», «Голоси часів» і, нарешті, «Роздуми про здоров'я». У 1983 році клініку Амосова перетворили на Інститут серцево-судинної хірургії, де, крім хірургічних обов'язків, він виконує і директорські. 7 січня 1986. У Миколи Михайловича високий кров'яний тиск і майже постійно болить голова. Вранці тиск 200, а ввечері - все 220. Частота пульсу опустилася до 34 ударів на хвилину. Необхідність у кардіостимулятора стала очевидною. 14 січня в Каунасі Ю.Ю. Бредікіс вшивають Амосову стимулятор, і якість життя поліпшується. Можна навіть бігати. І він відновлює фізичні навантаження, доводить їх до граничних. 6 грудня 1988 Микола Михайлович добровільно залишив посаду директора Інституту, в якому пропрацював 36 років і де зроблено 56 тисяч операцій на серці. Розставання з колективом і хворими було важким. Проте 75 років - це вік. Хоча тільки вчора відстояв 5-годинну операцію, значить, фізичні сили ще є. Але не було більше сил переносити людські страждання і смерті. Не було душевних сил ... Минуло чотири роки У 1992 році Амосов гостро відчув, як невблаганно насувається неміч. Він приймає важке для себе рішення: розлучитися з хірургічною практикою. При цьому він думає не про себе, він переживає за хворих, не хоче піддавати їх небезпеки, так як його фізичний стан може позначитися на результатах операцій. Він так само, як і раніше, продовжує щодня виконувати свої 1000 рухів, 2 км бігу підтюпцем. Амосов у віці 79 років, незважаючи на свій хворе серце, приймає парадоксальне рішення. Замість зменшення фізичних навантажень він вирішує їх збільшити в три рази. Мало того, він говорить, що пульс треба доводити до 140 і вище, інакше заняття непродуктивні. Сенс його експерименту полягає в наступному: старiння знижує працездатність, м'язи детренуються, це скорочує рухливість і тим самим збiльшує старiння. Щоб розірвати порочне коло, треба примусити себе дуже багато рухатися. Амосов підрахував, що для цього потрібно виконувати 3000 рухiв, з яких половина з гантелями, плюс 5 км бігу. Так розпочався експеримент з подолання старості. У перші ж півроку він омолодився років на десять, став себе краще відчувати, тиск нормалізувався. Минуло ще три роки. У 1995 році організм почав давати збої: з'явилася задишка, стенокардія, стало ясно, що порок серця прогресує. Бігати Микола Михайлович уже не міг, гантелі відставив, гімнастику скоротив. Але як і раніше його дух не зломлений. Боротьба за довголіття триває. Професор Кьорфер з Німеччини взявся прооперувати Амосова. Був вшитий штучний клапан і накладено два аорто-коронарних шунта. Здавалося, що вже після такої операції Микола Михайлович повинен знизити навантаження до мінімуму. Але не такий академік Амосов! Він не здався і продовжив експеримент над собою, маючи на меті встановити межі компенсаторних можливостей людського організму. І знову вправи. Спочатку легка гімнастика, потім 1000 рухiв, а потім і все навантаження в повному обсязі. І так день у день, 360 днів у році без вихідних, не даючи собі поблажок, займався доктор Амосов. Амосов хотів встановити, чи може людина призупинити руйнівну дію старості, відсувають чи фізичні навантаження старіння організму. Проживши активно 89 років, він цим цілком довів, що людина може не тільки сповільнити старіння, але навіть перемогти таку сувору хвороба, як порок серця. Очевидно, якби не хвороба серця, Амосов прожив би набагато довше. Помер Микола Михайлович Амосов 12 грудня 2002.